33 канал

Якщо добре постаратися, то будь-які дії відомих людей можна витлумачити, як піар. От сидить, наприклад, Юля в «темнице сырой», а в цей час на волі розповідають і в пресі, і на радіо, телебаченні, що там їй не життя, а мед – сиди і радуйся, а вона, невдячна, мовляв, ще голос подає.

Таких ні в чому не переконаєш. У них життя чорно-біле. Влаштоване за принципом дії бойового авіарадара – свій-чужий. Якщо свій – ура, стріляти не можна, якщо чужий – вогонь зі всіх калібрів.

Не треба мені ні лаврів, ні банкету, - кореспонденту «33-го каналу» в 55 років…- цілком достатньо того, що є. Але є факт – першим я, а не хтось інший, забив на всю країну тривогу, що в Ямпільському районі із лебедями на Дністрі біда.

За сімдесят кілометрів по Дністру – в Могилеві-Подільському - такого лиха немає. Там ріка не замерзла, а тут її лід так скував, що танки можна пускати!..

А лебеді ж повірили, що такого не буде! Грудень і половину січня дійсно – не було ж!.. І враз як вдарило, як припекло морозами! Моє перше фото примерзлого до криги білого великого лебедя облетіло вже багато різних видань в Україні.

Коли навпроти Ямполя промоїн стало всього кілька, я став бити тривогу ще більше, так, як це може журналіст. Першими мені почали серйозно допомагати вінницькі журналісти Аріна Кантоністова і Поліна Романова. Потім підключилися інші. Особливо вчасно – УП. Щодня я поміщав в Інтернеті великі звіти про ускладнення ситуації.

Якось дістав 10 літрів бензину для УАЗика і ми поїхали з прикордонниками у розвідку в Оксанівку. Був дуже сильний мороз. Сніг – мало не до пояса. Бачимо - йде одна-єдина качечка по льоду посередині Дністра. Летіти вже, мабуть, не може. Йде, йде довго, спіткнулася, впала. Тут їй і кінець настав.

Бездоріжжя страшне. Добре, що у них всюдихід. Об’їхали мало не все село, а лебедів не побачили. Коли повертались через дикі хащі, в які перетворилося майже все це колись прекрасне село, я раптом через гілля випадково побачив єдиного лебедя на замерзлій річці. З цього все і почалося. Зупинилися. Пішли навпростець і виявили мало не на фарватері близько 300 лебедів. Кидаємо їм зерно з берега – куди там! Далеко.

Приїжджаю в Ямпіль і біжу до влади. Розказую про Оксанівку, прошу створити районний штаб з порятунку лебедів. На другий день мені в грубій формі дали зрозуміти, що не потребують ні моїх порад, ні мене самого. Самі поїхали в ту нещасну Оксанівку - чоловік двадцять, як не більше: їхні преса, телебачення, радіо, рятувальники, апаратники, мнсники...

А що вже розпіарилися згодом! І в райгазеті, і на радіо, і на телебаченні, і в обласній газеті! Герої!.. І заступник голови райдержадміністрації, і навіть помічник народного депутата – всі герої… Здавалося, всіх тих при погонах і при посадах не перерахувати, але обласна газета таки перерахувала... Не сказала лиш про Петра Порошенка, який після мого звернення до нього до того часу дав розпорядження всім своїм господарствам у районі - корму не шкодувати для порятунку лебедів. І вони не шкодували. Возили по півтонни щодня і більше.

Влада мене і їх ігнорує. А вони возять!.. Я перетворився на диспетчера. Корегую куди, де і скільки сипати. Об’їздили з порошенківцями мало не всі придністровські наші села. Кожен день самотужки збираю інформацію про лебедів звідки лиш можна. Прикордонники допомагали, але згодом виявилося, що й вони самі її не мають достовірної, бо наряди не в змозі щодня проходити майже 80 кілометрів такими снігами... А морози печуть…

І раптом приходить мені запрошення від Петра Олексійовича у Київ на благодійний концерт, який дають його діти з метою збору коштів для порятунку наших лебедів.

У той день, коли Сашко, Женя і Михайлик Порошенки у Софії Київській виступали, я сам перетягував мало не через весь Дністер перших чотири мішки зерна, привезеного із одного з господарств Петра Порошенка під молдовський берег, де у промоїні зібралося лебедів ще більше, ніж в Оксанівці! Треба було самому не провалитися в яку-небудь промоїну під снігом і… кордон же ж!.. А вночі сніг присипав всю ту мою важку працю. Довелося знову кланятися прикордонному начальству, щоб взяло на себе відповідальність за моє життя і знову пустило на лід для розчищення від снігу купи зерна, висипаного вчора під Молдовою. Через весь Дністер із зерном від Петра Порошенка зробив не одну ходку майже до молдовських берегів.

Я просто констатую факти, які легко перевіряються. Бо щодня даю фотозвіти про цю роботу в Фейсбуці, бо є записи в документах прикордонників, які мені видавали дозволи.

Вісімнадцятого лютого в Ямпіль приїхали діти Петра Порошенка, які зібрали на своєму благодійному концерті в Києві понад 7 тисяч гривень для ямпільських лебедів! Цим по суті вони покрили всі витрати дорослих! Маленькі. Меншому – Михайликові – дев’ять, а Саші і Жені – по дванадцять. Більше 800 кілометрів здолали, щоб побачити, погодувати наших лебедів. Петро Олексійович не приїхав з ними, певне, остерігався обвинувачень у піарстві. І я з його дітьми, замерзлими на качан, носив і розставляв годівнички для лебедів. І вони це робили з радістю!.. Ми з ними на санях Володі Дев’ятого, об’їздили два найбільших місця скупчення птахів. Якби ви бачили ті сани!.. Ті коні… Той сніг, якого діти, особливо Женя, понабирали повні черевики... Моя дружина, коли я їй розказав про всі пригоди Порошенкових дітей в Ямполі, сказала чітко і однозначно, що на такі муки свою дитину б не пустила за ради якихось лебедів.

Потім ми з дітьми Петра Порошенка відвідали Ямпільську музичну школу. Це теж була моя ідея. Якби ви побачили ту школу!.. – тріщини на стелі, стінах – рука по лікоть пролазить, туалет задубів, економлять навіть на світлі у своєму малесенькому концертному залі.

Тут ямпільські діти спільно з дітьми Петра Порошенка дали імпровізований, який ніхто завчасно не готував, концерт. Про лебедів. Про людяність. Про добро. А як вони підтримували одні одних, якщо хтось помилявся і не ту ноту брав!.. Дітям Петра Порошенка квітів у музшколі не вручали – дорого це для такої музшколи… А знаєте, хто вручав їм грамоти від імені Ямпільської міської ради – вірно, я. Не міський голова… І, незважаючи на те, що ми звечора домовилися з керівництвом районної освіти, що на цей благородно-благодійний спільний концерт педагоги приведуть хоча б своїх дітей з трьох шкіл міста – не привели… Хтось виконував команду – Порошенка не піарити!.. Бо тут інший кандитат прокльовується… Діти - ямпільські та Петра Порошенка - виступали майже у порожньому холодному, напівтемному залі майже для самих себе...

Це ніякий не піар Петра Порошенка, а правильне виховання ним своїх дітей.

Василь КІЗКА, Ямпіль

Коментарі: